УДК 617.71–002:616.9:616–036.2
https://doi.org/10.30702/Ophthalmology.2019/10.104454

Вітовська О. П.¹, д-р мед. наук, професор, завідувач кафедри офтальмології
Розумій Н. М.², канд. мед. наук, завідувач відділення офтальмології
Зябченко Н. В.^{1, 2}, асистент кафедри офтальмології, лікар-офтальмолог

¹Кафедра офтальмології, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ, Україна
²Олександрівська клінічна лікарня м. Києва, м. Київ, Україна

Резюме. Увеїти – це поширені, небезпечні через втрату зору запальні захворювання очей, що включають кілька гетерогенних клінічних видів. Поширеність різних видів увеїту залежить від багатьох чинників, таких як вік, стать, раса, географічний розподіл, вплив навколишнього середовища, генетика та соціальні звички. Епідеміологічне дослідження увеїтів необхідне для розуміння етіології та імунопатогенезу цієї групи захворювань. Захворюваність і поширеність увеїтів відрізняються залежно від етіології (інфекційна, неінфекційна), віку, статі, анатомічного розміщення запального процесу (передній, середній, задній увеїт, панувеїт), гістопатології (гранулематозний, негранулематозний), типу запального процесу (гострий, хронічний, рецидивуючий). Поширеність відрізняється за географічним розташуванням. Інфекційна етіологія увеїтів є поширеною (30–60 %) у країнах, що розвиваються. Герпес і токсоплазмоз є провідними етіологічними чинниками увеїту. Увеїти неінфекційної етіології, як правило, частіше трапляються в розвинутих країнах.

Ключові слова: увеїт, хоріоретиніт, епідеміологія, етіологія, інфекція, країни, що розвиваються.

Vitovska O. P.¹, Rozumiy N. M.², Ziabchenko N. V.^{1, 2}

¹Department of Ophthalmology, Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine
²Olexandrivska Clinical Hospital, Kyiv, Ukraine

Epidemiology of Infectious Uveitis

Abstract. Uveitis – is a common, dangerous loss of vision of inflammatory ocular disease, which include several heterogeneous clinical entities. The prevalence of different types of uveitis depends on many factors such as age, gender, race, geographical distribution, environmental impact, genetics and social habits. Epidemiological study of uveitis is necessary to understand the etiology and immunopathogenesis of this disease group. The incidence and prevalence of uveitis differ depending on the etiology (infectious, non-infectious), age, gender, anatomical location of the inflammatory process (anterior, middle, posterior uveitis, panuveitis), histopathology (granulomatous, non-granulomatous), type of inflammation (acute, chronic, recurrent). Prevalence varies by geographic location. Infectious etiology of uveitis is common (30–60%) in developing countries. Herpes and toxoplasmosis are the leading etiological factors of uveitis. Non-infectious etiology, as a rule, are more common in the developed countries.

Keywords: uveitis, chorioretinitis, epidemiology, etiology, infection, developing countries.

Актуальність

Увеїт є досить поширеним та небезпечним запальним захворюванням очей. Він призводить до 5–10 % порушень зору в усьому світі [1]. До 35 % пацієнтів з увеїтом страждають від значного зниження гостроти зору аж до сліпоти [2, 3]. Поширеність і фенотипічна експресія різних видів увеїтів залежать від віку, статі, раси, географічного розподілу, впливу на навколишнє середовище, генетичних чинників і соціальних звичок [4, 5]. На сьогодні існує значна кількість досліджень, що зосереджують свою увагу на епідеміології увеїту.

 Актуальність публікації визначена необхідністю висвітлення глобальних епідеміологічних тенденцій розвитку увеїту, що дасть змогу провести їх порівняння із сучасною епідеміологічною ситуацією в Україні, визначити національні пріоритети, використати світовий досвіт у їх подоланні.

Матеріали і методи

У дослідженні були проаналізовані статті в базі даних PubMed на основі ключових слів: увеїт, хоріоретиніт, епідеміологія, етіологія, інфекція, країни, що розвиваються.

Результати

Більшість досліджень, пов’язаних з епідеміологією увеїту, були проведені в розвинутих країнах світу. У цих дослідженнях частота увеїту оцінювалася в межах від 17 до 52 на 100 тис. населення на рік, а поширеність – від 38 до 714 випадків на кожних 100 тис. населення [6, 7, 9]. Тоді як щорічна захворюваність на увеїти в Україні становить від 12 до 15 випадків на 100 тис. населення [8]. Увеїти є причиною сліпоти у 25 % випадків у країнах, що розвиваються [3].

Увеїт – це загальний термін, що використовується для опису запалення судинної оболонки ока. Це може бути запалення однієї або більше структур судинного тракту. Виділяють різні чинники, що призводять до виникнення увеїту, – інфекційні та неінфекційні. Вивчення увеїту вимагає систематичної ідентифікації його характеристик. Розрізняють передній, периферичний та задній увеїт, також увеїт класифікують залежно від клінічного перебігу (гострий, хронічний, рецидивуючий), етіології (інфекційний, неінфекційний), гістопатології (гранулематозний, негранулематозний) та латеральності (односторонній, двосторонній). У 2005 році з метою вироблення уніфікованих критеріїв діагностики та лікування увеїту було сплановане та проведене широкомасштабне дослідження інтернаціональною групою із 79 експертів з увеїтів з 18 країн та 62 клінічних центрів, за результатами якого були розроблені критерії зі стандартизації номенклатури увеїтів – Standartisation of Uveitic Nomenclature Working Group (SUN Working Group). SUN Working Group не лише розподілила запалення за локалізацією, а й визначила критерії активності запального процесу, створила розподіл форм увеїту за типом перебігу та визначила алгоритм лікувальної тактики (таблиця 1) [10].

Найпоширенішою формою є передній увеїт. У більшості випадків переднього увеїту не виявлено жодної основної причини (ідіопатичний увеїт оцінюється в межах від 38 до 88 % переднього увеїту) [4]. Щодо інфекційної етіології переважною причиною передніх увеїтів є герпесвіруси [5].

Периферичний увеїт є найменш поширеною формою увеїтів порівняно з переднім або заднім увеїтом та панувеїтом (близько 15 % всіх увеїтів), як це повідомлялося раніше в дослідженнях, що проводяться в усьому світі. Більшість периферичних увеїтів є ідіопатичними (60–100 %). Перелік інфекційних етіологій, пов’язаних із периферичним увеїтом, включає HTLV-1 (Т-клітинний лімфотропний вірус людини типу 1), сифіліс, хвороба Лайма [30].

 Таблиця 1. Класифікація увеїтів, розроблена International Uveitis Study Group (SUN)

Задній увеїт є другою за поширеністю формою увеїту в більшості досліджень (15–30 % випадків увеїту). Що стосується етіології, більшість випадків задніх увеїтів також є ідіопатичними, далі – токсоплазмозний хоріоретиніт. В Австралії показники становлять 27 % та 22 % відповідно, а в Азії – 14–78 % та 2,5–28 % відповідно [18, 21–24, 26, 28]. Токсоплазмозний хоріоретиніт відносно поширений у США та Європі [13–15, 17]. В Африці та в країнах Південної Америки, як повідомлялося, є найчастішою причиною увеїту, що становить 25–90 % від загальної кількості випадків увеїту [4, 18, 19]. Інші поширені етіологічні чинники для задніх увеїтів у розвинутих країнах включають цитомегаловірус (CMV), токсокароз та гострий некроз сітківки [2]. 

Основна причина увеїту зазвичай не ідентифікується, і тоді запалення називають ідіопатичним. Причина залишається невідомою у більше ніж 30–60 % пацієнтів. Такий стан частіше спостерігається в жінок.

Інфекційні увеїти здебільшого діагностують у країнах, що розвиваються, – до 30–50 % усіх випадків увеїту [2, 19, 23, 24]. Інфекційний увеїт переважно маніфестує як задній увеїт та панувеїт у цих регіонах. Основними інфекційними чинниками є: токсоплазмоз [23, 28], туберкульоз [20, 25, 28], онхоцеркоз [34], цистицеркоз [2], проказа [20], герпес [23, 28], лептоспіроз та інші паразитарні захворювання [2]. 

 Епідеміологія інфекційних увеїтів неоднорідна й залежить від географічного регіону. В Африці, Південній Америці та Індії інфекційний увеїт становить близько 30 % усіх випадків. Найпоширенішим етіологічним чинником захворювання є Toxoplasma gondii [23, 28, 33], у Саудівській Аравії – герпетична інфекція [27], у Китаї – поєднана інфекція [22], в Індії – туберкульоз (30 %) [20, 24].

Токсоплазмоз є основною причиною заднього увеїту в усьому світі з вираженими географічними розбіжностями щодо його поширеності. Харчові та соціальні чинники, ймовірно, впливають на географічну різноманітність цієї інфекції [4]. Широко відомо, що свині інфікуються Toxoplasma gondii, а кішки є остаточним хазяїном паразита. Зниження частоти одомашнення кішок може бути причиною низької поширеності токсоплазмозного хоріоретиніту, що виникає в країнах Азії. Навпаки, у країнах Заходу звичай тримати кішок у приміщенні становить загрозу інфікування людей [5]. Крім того, споживання сирої або недостатньо термічно обробленої зараженої свинини може призвести до інфікування людей [4].

Епідеміологія інфекційного увеїту в розвинутих країнах характеризується поширеністю токсоплазмозної та герпетичної етіології. Найчастіще це проявляється як передній герпетичний увеїт (4,5–18,6 %) або некротичний герпетичний ретиніт (0,2–3,8 %) [11, 17]. З іншого боку, туберкульоз та сифіліс мають низьку поширеність (< 3 %) [13, 17]. Однак нещодавно було повідомлено про збільшення поширеності туберкульозу в Японії [16] та Нідерландах [13].

 Прориви у фармакології також сприяли змінам у розподілі увеїтів. Цитомегаловірусний (ЦМВ) ретиніт продемонстрував різноманітність у захворюваності та розподілі протягом останніх 30 років. ЦМВ-ретиніт з’явився одночасно з епідемією вірусу імунодефіциту людини / синдромом набутого імунодефіциту (ВІЛ/СНІД). Це стало однією з найпоширеніших причин заднього увеїту, що становило 31–77 % усіх випадків заднього увеїту [14, 36, 37]. ЦМВ-ретиніт оцінювався в той час, коли він виникав у 20–25 % хворих на СНІД [36]. Унаслідок цього ЦМВ-ретиніт став найважливішою причиною увеїту в усьому світі. Однак у західному світі частота ЦМВ-інфекції різко знизилася після введення високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ) для хворих на СНІД із середини 1990-х років. З іншого боку, використання ВААРТ призвело до появи нового виду увеїтів – «увеїт імунного відновлення» [37]. Останнім часом було зазначено, що доступ до ефективної ВААРТ також є причиною зменшення ЦМВ-ретиніту в Південній Африці [38].

Онхоцерціаз є ендемічним у деяких регіонах Африки, Центральної та Південної Америки [34], найпоширенішим етіологічним чинником для панувеїту в Сьєрра-Леоне, відомим як «річна сліпота». Ця причина становить 50–60 % випадків сліпоти в Нігерії і є третьою причиною двобічної сліпоти в Центральноафриканській Республіці [16, 34]. Однак використання ларвіцидів в Африці має зменшити поширеність цього типу увеїту [18]. 

Т-клітинний лімфотропний вірус типу 1 (HTLV-l) – асоційований увеїт людини, що проявляється переважно в Японії. HTLV-1 є ретровірусом людини, відповідальним за розвиток периферичного увеїту. HTLV-1, незважаючи на його глобальний розподіл [4], характеризується географічною «пристрастю» до певних областей, переважно в Південно-Західній Японії і меншою мірою на островах Карибського басейну, частинах Центральної Африки та Південної Америки [30] 

 Синдром хронічного очного гістоплазмозу (POHS) спостерігається в США, зокрема в долинах річок Огайо та Міссісіпі, де є поширеним гістоплазмоз [32].

 Увеїт може проявлятися в будь-якій віковій групі. У країнах, що розвиваються, інфекційний увеїт часто спостерігається серед дитячого населення. Автори наголошують, що в дітей у 30 % випадків реєструється паразитарне ураження. Паразитарний передній увеїт відзначається у 29,6 %, у 8 % – ендофтальміт, у 5,5 % – лептоспіроз, у 4,7 % – токсоплазмоз [24]. Найпоширенішою причиною переднього увеїту в дітей є герпетична інфекція. Здебільшого етіологією заднього увеїту є токсоплазмозний хоріоретиніт. Менш часто трапляється задній увеїт, спричинений очним токсокарозом, туберкульозом, сифілісом, хворобою Лайма, хворобою котячих подряпин, дифузним однобічним підгострим нейроретинітом, вірусом краснухи, некротичний ретиніт унаслідок вірусів оперізуючого та простого герпесу або цитомегаловірусної інфекції [29]. Дитячий увеїт також пов’язаний із тенденцією до хронізації хвороби, високого рівня ускладнень та, відповідно, тяжкого зниження зору. Близько третини дітей з увеїтом страждають на втрату зору [29, 39].

У пацієнтів середньої вікової групи загальноприйнятою етіологією є лептоспіроз (10,5 %), туберкульоз (5,9 %) та герпес (4,5 %). У старшій віковій групі найпоширенішою причиною інфекційного увеїту визначають герпес (12,1 %), лепру (3,6 %), а також лептоспіроз (3,4 %) [24, 35]. 

 За різними даними, вперше виявлений епізод увеїту в пацієнтів похилого віку (> 60 років) становить 6–21,8 % [24, 35]. Донедавна увеїт, що вперше розвивався у пацієнтів віком понад 60 років, вважався проявом маскарадного синдрому. Однак останнім часом відповідні дослідження показали, що увеїт у людей похилого віку зазвичай ідіопатичний або зумовлений запальною реакцією. Інтраокулярна лімфома становить лише 1–3,4 % випадків [2]. На відміну від молодших вікових груп, поширеність переднього увеїту оцінювалася на рівні 22–75 %, периферичних – 4,4–8,8 %, задніх – 7,3–20,9 %, а панувеїт – 13,2–41,7 %. Найпоширенішою інфекційною причиною, яка призводить до увеїту в людей похилого віку, є герпетична інфекція, особливо varicella-zoster [35].

 У розвинутих країнах чоловіки та жінки приблизно однаково страждають від увеїту [14]. Нещодавно the Pacifc Ocular Inflammation Study засвідчило, що не було суттєвих відмінностей у показниках захворюваності між статями, але з більшою поширеністю спостерігається в жінок [26]. Опитування із США, Європи та Японії не показують чіткої гендерної різниці у загальних кількостях: 30– 60 % випадків захворювання спостерігаються в жінок порівняно з чоловіками [12, 13, 15, 21, 24]. Стать, як з’ясувалося, впливає на тип запалення. Характерними прикладами переваги в чоловіків є сифілітичний увеїт у хворих з ВІЛ (головним чином через захворюваність на ВІЛ у чоловіків) [2]. На відміну від результатів розвинутих країн, у країнах, що розвиваються, чоловіки частіше страждають на увеїт (2 : 1). Соціально-економічні умови можуть призвести до більшого ризику виникнення в чоловіків певних видів інфекційних увеїтів, таких як лептоспіроз [24]. Однак дослідження в Індії показує, що ця тенденція упереджена, оскільки в країнах, що розвиваються, чоловіки частіше звертаються по медичну допомогу, ніж жінки [24]. Різниця запальної реакції залежно від статі була ретельно досліджена. Встановлено, що жінки надають іншу імунну відповідь на травму й інфекцію порівняно з чоловіками [31].

Гострі, однобічні та негранулематозні форми увеїтів є найпоширенішими типами увеїтів у всьому світі. Гострий увеїт частіше розвивається, ніж хронічний. Проте показники гострих форм, як правило, вищі в лікарнях загальної практики [14]. Хронічні форми здебільшого діагностують у третинних центрах надання медичної допомоги [15]. Наприклад, в одному порівняльному дослідженні гострий увеїт становив 83,4 % випадків у загальній практиці і лише 34,9 % в університетській клініці [14]. В іншому дослідженні випадки гострого увеїту були пов’язані з вищою частотою інфекційних причин переднього увеїту [24]. Крім того, відмінності клінічного перебігу гострого та хронічного увеїтів впливали на той факт, що гострий увеїт зазвичай потребував частішого відвідування, тому мав вищу частоту зафіксованих звернень. Це може пояснити поширеність різних форм увеїтів у третинній і загальній практиці.

 Однобічні увеїти, як повідомляється, більш поширені порівняно з двобічними. Це спостерігається як у розвинутих країнах, так і в країнах, які розвиваються [14]. Що стосується однобічного інфекційного увеїту, то найпоширенішим у розвинутих країнах є увеїт, пов’язаний з герпетичним переднім увеїтом [11–17]. У країнах, що розвиваються, загальними причинами однобічного процесу є інфекційні захворювання, такі як герпес, токсоплазмоз і лептоспіроз. Крім того, звітують про травматичний увеїт.

 Двобічний увеїт у розвинутих країнах переважно пов’язаний із туберкульозом. Двобічні інфекційні увеїти можуть реєструватися як поодинокі випадки у деяких географічних місцях країн, що розвиваються. Наприклад, онхоцерціоз, який виявлений винятково в певних регіонах Африки, а також у Центральній та Південній Америці [34]. Іншим видом двобічного інфекційного увеїту є лептоспірозний увеїт [24].

 Негранулематозний увеїт припадає на більшість випадків увеїту (51–89 %) [24]. Причини гранулематозного увеїту в країнах, що розвиваються, є туберкульоз (0,2– 30 %) і лепра (0,2–2,1 %).

Висновки 

Цей огляд ілюструє неоднорідність епідеміологічних характеристик інфекційних увеїтів залежно від багатовимірних чинників. Протягом попередніх десятиліть діагностичні можливості стрімко розвивалися, тоді як частота специфічних випадків увеїтів (таких, як при ВІЛ) змінювалася. Однак зміни в частоті та поширеності різних етіологічних чинників при увеїтах можуть бути пов’язані з можливими змінами в справжній захворюваності в поєднанні з підвищеними діагностичними можливостями в сучасній практиці. Очевидно, що в країнах, які розвиваються, певні діагнози важко підтвердити через обмежений доступ до спеціальних діагностичних інструментів, що призводить до вищої частоти виявленого ідіопатичного увеїту. 

При оцінюванні епідеміологічних даних для увеїтів необхідно враховувати численні важливі чинники. Більшість опитувань проводять у третинних центрах надання медичної допомоги, які не відображають усе населення, що призводить до упереджених результатів. Дослідження із третинних центрів свідчать про вищу поширеність заднього увеїту та панувеїту. На відміну від цього, про передній увеїт частіше повідомляється в загальній практиці. Дослідження, що ґрунтуються на популяції, є доцільними для висвітлення справжніх показників захворюваності та поширеності. Проспективні дослідження також вважаються більш точними та достовірними. Оскільки кількість досліджень, проведених у розвинутих країнах (як правило, стосується європеоїдної раси), є значно більшою, ніж деякі дослідження, виконані в Африці, що зосереджені на темношкірих пацієнтах, тому важко порівняти дані серед рас. Нарешті, соціально-економічні звички можуть також спричинити упереджені результати. У країнах, що розвиваються, чоловіки зазвичай звертаються по медичну допомогу частіше, ніж жінки, що призводить до збільшення поширеності увеїту в чоловіків. 

 Наявність нових методів лікування увеїтів або системних станів також змінила епідеміологію увеїту. Характерними прикладами є імуномодулюючі препарати, результати HAART щодо ЦМВ-ретиніту та ларвіцидів при онхоцеркозному увеїті. Цей розвиток призвів до значних змін в епідеміологічних результатах різних періодів часу, країн і систем охорони здоров’я.

 Упровадження анатомічної класифікації увеїтів за допомогою International Uveitis Study Group призвело до однозначності при описі увеїтів та сприяло порівняльному дослідженню. Однак відсутні єдині діагностичні критерії для різних діагнозів. Крім того, введення нових типів увеїтів потребує детальнішої класифікації, дослідження генетичних та екологічних чинників, які можуть впливати на розвиток увеїту.

Отже, безперервна зміна структури увеїтів протягом багатьох років висвітлила необхідність проведення ретельних і постійних епідеміологічних досліджень.

Рекомендується регулярно проводити епідеміологічний моніторинг увеїтів із національних та регіональних центрів. Знання регіональних відмінностей захворювання є важливими для досягнення остаточного діагнозу, таким чином, зменшуючи частоту цього небезпечного для гостроти зору захворювання.

Декларація інтересів. Автори не повідомляють про конфлікт інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
REFERENCES

1. Miserocchi E, Fogliato G, Modorati G, et al. Review on the worldwide epidemiology of uveitis. Eur J Ophthalmol. 2013; 23:705–17.
2. de Smet MD, Taylor SR, Bodaghi B, et al. Understanding uveitis: the impact of research on visual outcomes. Prog Retin Eye Res. 2011; 30:452–70.
3. Munoz-Femändez S, Martin-Mola E. Uveitis. Best Pract Res Clin Rheumatol. 2006; 20: 487–505.
4. Wakefeld D, Chang JH. Epidemiology of Uveitis. Int Ophthalmol Clin. 2005; 45:1–13.
5. Chang JH, Wakefeld D. Uveitis: a global perspective. Ocul Immunol Inflamm. 2002; 10: 263–79.
6. Vadot E, Barth E, Billet P. Epidemiology of uveitis: preliminary results of a prospective study in the Savoy. In: Saari KM, ed. Uveitis Update. Amsterdam: Elsevier Science; 1984. p. 13–7.
7. Darrell RW, Wagener HP, Kurland LT. Epidemiology of uveitis. Arch Ophthalmol. 1962; 68:502–15.
8. Збітнева СВ. Захворюваність населення України на хвороби ока та його придаткового апарату. Вісн. соц. гігієни та орган. охорони здоров’я України. 2010;3:14–8. Zbytneva SV. [Morbidity in Ukraine on eye disease and its adnexa]. Bulletin of Social Hygiene and Health Protection Organization of Ukraine. 2010;3:14–8. Ukrainian.
9. Gritz DC, Wong IG. Incidence and prevalence of uveitis in Northern California: the Northern California Epidemiology of Uveitis Study. Ophthalmology. 2004; 111:491–500.
10. Trusko B, Thome J, Jabs D, et al. Standardization of Uveitis Nomenclature (SUN) Project. The Standardization of Uveitis Nomenclature (SUN) Project. Development of a clinical evidence base utilizing informatics tools and techniques. Methods Inf Med. 2013; 52:259–265, S1–S6.
11. Palmares J, Coutinho MF, Castro-Correia J. Uveitis in northern Portugal. Curr Eye Res. 1990; 9: 31–4.
12. Weiner A, Ben Ezra D. Clinical patterns and associated conditions in chronic uveitis. Am J Ophthalmol. 1991; 112:151–8.
13. Smit RL, Baarsma GS, de Vries J. Classification of 750 consecutive uveitis patients in the Rotterdam Eye Hospital. Int Ophthalmol. 1993; 17:71–6.
14. McCannel CA, Holland GN, Helm CJ, et al. Causes of uveitis in the general practice of ophthalmology. UCLA Community Based Uveitis Study Group. Am J Ophthalmol. 1996; 121:35–46.
15. Rodriguez A, Calonge M, Pedroza-Seres M, et al. Referral patterns of uveitis in a tertiary eye care center. Arch Ophthalmol. 1996; 114:593–9.
16. Wakabayashi T, Morimura Y, Miyamoto Y, et al. Changing patterns of intraocular inflammatory disease in Japan. Ocul Immunol Inflamm. 2003; 11:277–86.
17. Llorenç V, Mesquida M, Sainz de la Maza M, et al. Epidemiology of uveitis in a Western urban multiethnic population. The challenge of globalization. Acta Ophthalmol. 2015;93: 561–7.
18. Ronday MJ, Stilma JS, Barbe RF, et al. Blindness from uveitis in a hospital population in Sierra Leone. Br J Ophthalmol. 1994;78:690–3.
19. Ronday MJ, Stilma JS, Barbe RF, et al. Aetiology of uveitis in Sierra Leone, west Africa. Br J Ophthalmol. 1996;80:956–61.
20. Singh R, Gupta V, Gupta A. Pattern of uveitis in a referral eye clinic in north India. Indian J Ophthalmol. 2004;52:121–5.
21. Soheilian M, Heidari K, Yazdani S, et al. Patterns of uveitis in a tertiary eye care center in Iran. Ocul Immunol Inflamm. 2004;12:297–310.
22. Yang P, Zhang Z, Zhou H, et al. Clinical patterns and characteristics of uveitis in a tertiary center for uveitis in China. Curr Eye Res. 2005;30:943–8.
23. Khairallah M, Yahia SB, Ladjimi A, et al. Pattern of uveitis in a referral centre in Tunisia, North Africa. Eye. 2007;21:33–9.
24. Rathinam SR, Namperumalsamy P. Global variation and pattern changes in epidemiology of uveitis. Indian J Ophthalmol. 2007;55:173–83.
25. Al-Mezaine HS, Kangave D, Abu El-Asrar AM. Patterns of uveitis in patients admitted to a university hospital in Riyadh, Saudi Arabia. Ocul Immunol Inflamm. 2010;18:424–31.
26. Acharya NR, Tham VM, Esterberg E, et al. Incidence and prevalence of uveitis results from the Pacific Ocular Inflammation Study. JAMA Ophthalmol. 2013;131:1405–12.
27. Al Dhahri H, Al Rubaie K, Hemachandran S, et al. Patterns of uveitis in a university-based tertiary referral center in Riyadh, Saudi Arabia. Ocul Immunol Inflamm. Epub 2014 Jul 24.
28. Al-Shakarchi FI. Pattern of uveitis at a referral center in Iraq. Middle East Afr J Ophthalmol. 2014;21:291–5.
29. Cunningham ET Jr. Uveitis in children. Ocul Immunol Inflamm. 2000;8:251–61.
30. Merle H, Cabre P, Olindo S, et al. Ocular lesions in 200 patients infected by the human T-cell lymphotropic virus type 1 in Martinique (French West Indies). Am J Ophthalmol. 2002;134:190–5.
31. Yeung IY, Popp NA, Chan CC. The role of sex in uveitis and ocular inflammation. Int Ophthalmol Clin. 2015;55:111–31.
32. Ellis FD, Schlaegel TF Jr. The geographic localization of presumed histoplasmic choroiditis. Am J Ophthalmol. 1973;75:953–6.
33. Glasner PD, Silveira C, Kruszon-Moran D, et al. An unusually high prevalence of ocular toxoplasmosis in southern Brazil. Am J Ophthalmol. 1992;114:136–44.
34. Cooper PJ, Proano R, Beltran C, et al. Onchocerciasis in Ecuador: ocular findings in onchocerca volvulus infected individuals. Br J Ophthalmol. 1995;79:157–62.
35. Nalcacioglu-Yuksekkaya P, Ozdal PC, Yazici A, et al. Clinical and demographic characteristics of patients with uveitis starting later in life. Ocul Immunol Inflamm. 2015;23:304–10.
36. See RF, Rao NA. Cytomegalovirus retinitis in the era of combined highly active antiretroviral therapy. Ophthalmol Clin North Am. 2002;15:529–36.
37. Chang ML, Vitek C, Esparza J; WHO-UNAIDS-CDC. Public health considerations for the use of a first-generation HIV vaccine. Report from a WHO-UNAIDS-CDC consultation, Geneva, 20–21 November 2002. AIDS. 2003;17:W1–10.
38. Schaftenaar E, van Gorp EC, Meenken C, et al. Ocular infections in sub-Saharan Africa in the context of high HIV prevalence. Trop Med Int Health. 2014;19:1003–14.
39. Sauberan DP. Pediatric uveitis. Int Ophthalmol Clin. 2010;50:73–85.

Стаття надійшла в редакцію 19.05.2019 р.

Рецензія на статтю надійшла в редакцію 05.06.2019 р.