Університетська лікарня Уппсали, м. Уппсала, Швеція
Резюме. У роботі представлені результати відстроченої техніки мікрохірургічного лікування тяжких поранень ока з поетапним виконанням, а також покроковий алгоритм такого підходу з патогенетичним обґрунтуванням на основі тривалого спостереження тяжких поранень 21 ока зі стороннім тілом у 21 хворого. Перевагами відстроченої вітректомії порівняно з підходом Ференца Куна є оптимальний склад команди хірургів, PVD, належна редукція PVR і повітряна або газова тампонада.
Питання щодо застосування невідкладної чи відстроченої операції з вилучення стороннього тіла із середини очного яблука є суперечливим. Ференц Кун пропонує виконати невідкладну операцію [4, 5]. В умовах негайного оперування з’являються складки сітківки, які радіально розходяться від мембрани та місця перфорації. З цієї причини Ференц Кун розробив такий метод, як хоріоретинектомію (рисунок 1). Сітківку та судинну оболонку ока розрізають і припікають на 1 мм навколо місця перфорації (рисунки 2, 3). Цей спосіб запобігає утворенню складок сітківки навколо місця перфорації. Під невідкладною хірургічною операцією також розуміють індукцію заднього відшарування склистого тіла (posterior vitreous detachment – PVD) і тампонаду силіконовою олією.
Веселовская З. Ф.1, 2, Веселовская Н. Н.1, 2, Жеребко И. Б.1, 2
1Киевский медицинский университет, г. Киев, Украина 2Киевский городской офтальмологический центр, Киевская городская клиническая больница № 1, г. Киев, Украина
Резюме. В работе представлен анализ применения N-ацетилкарнозина у пациентов с диабетической катарактой на фоне инсулиннезависимого сахарного диабета (ИНЗСД) 2-го типа. Срок наблюдения составил 6 мес. Полученные данные показали, что N-ацетилкарнозин, содержащийся в препарате «Кларастил 1 %», способствует замедлению прогрессирования патологических процессов и в хрусталике, и в сетчатке, про что свидетельствовало количественное уменьшение у данной категории пациентов с катарактой и диабетическим макулярным отеком практически в 2,5 раза и на 6,9 % соответственно в сравнении с контрольной группой.
Сахарный диабет (СД) – одно из самых распространенных заболеваний эндокринной системы на сегодняшний день. С каждым годом количество больных во всех странах мира значительно увеличивается, при этом их возраст становится все моложе. С 1980 года число людей, страдающих СД, увеличилось в 4 раза. По статистике ВОЗ, одной из основных причин слепоты является СД и 1 % людей с нарушением зрения – это пациенты с СД [11]. Нередко на фоне СД развивается катаракта [7]. Выполняя в глазу человека роль двояковыпуклой преломляющей линзы, благодаря которой лучи света фокусируются на сетчатке, хрусталик с возрастом уплотняется и мутнеет, что ведет к постепенному снижению зрения.
У пациентов с СД, особенно декомпенсированным, процесс помутнения хрусталика начинается в более ранние сроки за счет нарушения обмена веществ и ухудшения трофики хрусталика [6]. Довольно часто катаракта существенно осложняет течение, диагностику и терапию диабетической ретинопатии.
В состав вещества хрусталика входят: вода (около 65 %), белки (около 35 %), минеральные соли и микроэлементы (сульфаты, фосфаты, хлориды, К, Mg, Fe, Cu, Zn, Mn, B и др.), липиды (лецитин и холестерин), глутатион, аскорбиновая кислота.
Department of Ophthalmology, Medical Faculty Mannheim of University of Heidelberg, Germany
The Keynote Lecture – dedicated to Prof. Harvey Lincoff, MD who had passed away November 25, 2017 –, was delivered during the International Conference “Vascular and Endocrine Eye Pathology”, at Kiev, Ukraine, March 1, 2018.
In the subsequent review I will present the various techniques for repair of a primary retinal detachment, which developed over the past 85 years in reattaching the retina.
The 1st conceptual progress in the treatment of a retinal detachment was made by Gonin in 1930 [1]. He postulated that a break is the cause of a retinal detachment. He applied Ignipuncture around the break. The reattachment rate increased from practically 0 % to 57 %.
However, this precise localization of the break was very difficult and therefore, already in 1931, Guist and Lindner [2, 3] circumvented this precise localization of the break by placing many diathermy coagulations – and this as a kind of barricade – posterior to the break to prevent a redetachment. In 1932 Safar [4] placed short perforating pins in a bar or single in a semicircle posterior to the break and touched them with a diathermy electrode to create a barrier or a so-called barricade of coagulations. Drainage occurred when the pins were removed. With this barrier operation retinal reattachment increased to 70 %, but redetachment occurred again. Why? Because the retinal break was not sealed off sufficiently.
The 2nd conceptional progress in the treatment of a retinal detachment evolved with Rosengren in 1938 [5]. He limited again the coagulations to the area of the break, but in addition after drainage of the subretinal fluid, he added an intraocular air bubble to tamponade the break abinterno. Thus, retinal reattachment increased to 77 %, and this was already the case in 1938!